Centrum Kultury Polskiej
Mariupolski Uniwersytet Państwowy

 
Forum
Forma logowania
Login:
Hasło:

Mapa strony

Statystyka

Witaj, Gościu · RSS 24.11.2017, 08:31

[ Nowe wiadomości · Regulamin forum · Wyszukiwanie · RSS ]
Страница 1 из 11
Forum » Międzynarodowа Konferencjа Internetowа "AKTUALNE PROBLEMY SLAWISTYKI" » Секция 1. Динамика языка: эволюция и обновление лексики славянских языков » ПЕРЦЕПТИВНІ СТЕРЕОТИПИ ТА СПОСОБИ МОВНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ... (Семашко Т.Ф.)
ПЕРЦЕПТИВНІ СТЕРЕОТИПИ ТА СПОСОБИ МОВНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ...
MarinaData: Niedziela, 29.06.2014, 20:38 | Wiadomość # 1
Grupa: Administrator
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
Семашко Т.Ф.
(Маріупольський державний університет)


ПЕРЦЕПТИВНІ СТЕРЕОТИПИ ТА СПОСОБИ МОВНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ЇХ СМИСЛІВ


У пропонованій розвідці автор робить спробу дослідити механізми інтерпретації культурних стереотипів із позиції лінгвістики, зокрема, на основі їх прояву в художньому дискурсі, з опертям на лінгвістичні засоби, що виступають одним із способів їх реалізації.

Ключові слова: мовна стереотипізація, стереотипи сенсорного сприйняття, художній дискурс, механізми інтерпретації, лінгвістичні засоби.


В аспекті нового осмислення світу, який продукує ХХІ століття, видається недостатнім зосереджуватися на вивченні тільки композиційно-змістових чи мовностилістичних особливостей художніх текстів. Розробка способів експлікації концептуального змісту літературних творів із застосуванням методологічних настанов і теоретичних засад когнітивної лінгвістики, концептології, когнітивної поетики, лінгвокультурології тощо належить до актуальних і новаторських завдань сучасного мовознавства, оскільки дозволяє глибше розкрити ідіостилі митців слова з урахуванням співвідношення етнокультурного та індивідуально-авторського в тезаурусі творчої особистості, а також особливостей реалізації картини світу в художньому творі [11].
Картина світу народу складається із законів природи, історичного процесу, досвіду поколінь. Вона знаходить своє вираження в традиціях, релігійних ученнях, мистецтві, етичних нормах, політичних амбіціях, прагненнях людей, мовній культурі. Вивчення її можливе посередництвом дослідження стереотипів, обумовлених картиною світу кожного народу, який, взаємодіючи із середовищем проживання, прагне осягнути навколишній світ, тим самим усвідомити своє місце в ньому і в межах своєї етнічної групи.Сама система свідомості визначається етнічними стереотипами поведінки і не усвідомлюється кожним окремим носієм культури, тобто належить до колективного позасвідомого даної національної лінгво-культурної спільноти [7, с. 26].
У межах застосування нових способів вивчення концептуального змісту художніх творів, по-новому розглядається проблема опису стереотипів, які досліджуються з позицій соціології, історії, соціальної психології, культурології, міжкультурної комунікації тощо. У зазначених напрямках сьогодні працюють В. Н. Павленко, А. К. Байбурін, О. Н. Черемісіна, Ю. М. Лотман, В. В. Красних, Г. В. Старовойтов, Т. Г. Стефаненко, Г. Теджфел, Т. Л. Кацберт, Ю. Є. Прохоров, О. В. Квас, А. Д. Бєлова та багато ін. Національно-культурний контекст стереотипів та їх когнітивні властивості дають підстави розглядати стереотипи як когнітивні елементи культурно-специфічних знань, які мають вербальну (експліцитну або імпліцитну) й невербальну (поведінкову) оболонку.
Стереотипи реалізуються на різних рівнях, зокрема у художньому дискурсі (під дискурсом розуміємо зв’язний текст у контексті численних супровідних фонових чинників – онтологічних, соціокультурних, психологічних тощо, які у сукупності дозволяють осмислити мовну картину світу адресанта адресатом [3, 138]; дискурс – це не просто текст, а текст, «занурений у життя» [2, с. 137]), у сприйнятті й дешифруванні якого вагоме значення має читач, який надає йому особистісних смислів [3, с. 140].
Мета пропонованого дослідження полягає не у створенні вичерпного списку стереотипів відповідної лінгвокультури, (що, напевно, і неможливо), а у відтворення тих мовних стратегій, за допомогою яких стереотипи спочатку вичленовуються, а далі реалізуються у художньому дискурсі, а також спроба показати, як певна мовна стратегія оформлення стереотипу в тексті впливає на сприйняття дискурсу реципієнтом.
З-поміж різних видів стереотипів безперечний інтерес становлять етнічні стереотипи – когнітивні уявлення про типовість певних ознак та рис характеру, властивих кожному представнику власної або іншої лінгвокультурної спільноти. Культурні стереотипи ґрунтуються на припущенні щодо існування національного характеру й ментальної ідентичності, що виражають набір стереотипних характеристик або головну (домінантну) рису характеру. Варто зазначити, що вирішальну роль у формуванні національного характеру відіграє соціальний чинник. І хоча кожна людина народжується з унікальним набором специфічних рис, спосіб, яким ці риси проявляються, залежить найперше від цінностей та звичаїв конкретного суспільства. Останні визначають різницю в соціальній оцінці інших людей [12, с. 107].
Сьогодні існує багато визначень поняття «стереотип». Як робоче визначення маємо прийняти таке, в якому будуть враховані способи вияву цього складного культурно-когнітивного феномену в комунікації залежно від дискурсивних жанрів, у яких вони розглядаються. Найприйнятнішим для нашого дослідження вважаємо наступне визначення: етнічний стереотип – це лінгвокультурна модель (одиниця збереження культурно значимої інформації у свідомості мовної особистості), поширена в певному лінгвокультурному середовищі, що фіксує уявлення відповідного середовища про націю, вилучаючи її певні риси, та дозволяє, апелювати до цих уявлень у дискурсі [10, с. 142]. Таке визначення дозволяє розглядати етнічний стереотип не як узагальнене уявлення однієї нації про іншу, а як структурований фрагмент когнітивної моделі.
Етнічні стереотипи заслуговують особливої уваги, оскільки виконують функції стабілізації й ідентифікації угрупування як єдиного етносу; акумуляції й систематизації його соціокультурного й історичного досвіду; трансляції знань носіїв певної мови від покоління до покоління; захисту групових інтересів; своєрідності національної культури в умовах міжетнічних контактів тощо. Вербалізовані стереотипи втілюють суспільний досвід людей і відображають спільне й повторюване в їхній повсякденній діяльності. Механізм стереотипізації зумовлений потребами збереження, передачі й акумуляції соціокультурної інформації, відбору найбільш значимих фрагментів в умовах її постійного оновлення.
Етнічні стереотипи є складовою кожного національного образу, який зберігається у свідомості й відображається у мові на підставі знань або понять про норму у культурному середовищі комунікантів. На сучасне оформлення й емоційне забарвлення культурних стереотипів впливає низка зовнішніх факторів історичного, політичного й культурного порядку. Як лінгвокультурні моделі, етностереотипи мимовільно наявні у свідомості представників певної лінгвокультури у вигляді певним чином структурованих фонових знань незалежно від того, усвідомлює це індивід чи ні. Культурний знак як похідний феномен генези психіки людини є важливою складовою структури соціальної особистості, етнокультурну сутність якої визначають інтериорізовані в ній соціально значимі ціннісно-смислові відношення. Разом з культурним знаком у процесі соціалізації особистості людини та формування її свідомості виникає феномен значення. Саме значення виступає формою існування свідомості [7, с. 94-95] і є базою формування стереотипу.
Для дискурсивного аналізу характерним є інтерес до тексту, не тільки як до набору мовних одиниць, але й до фонових знань, які прослідковуються у реципієнта. Останнє особливо важливо для аналізу культурних стереотипів. Фонові знання – це та імліцитна інформація, спільна для співрозмовників, що додається до змісту вербального повідомлення і дає змогу оптимізувати його сприйняття й розуміння. Можемо виділити загальнолюдські фонові знання (циклічний час, географічні знання, інформація про людину, будову світу та Всесвіту, наукова, міфологічна, релігійна, фольклорна інформація), регіональні (знання, характерні для мешканців певного регіону), країнознавчі (знання традицій, обрядів, вірувань, забобонів, звичаїв певного етносу), соціальні, професійні (інформація про певну сферу занять людини). Загалом, фонові знання як позатекстові сутності, представлені знаннями про дійсність, культуру, буття, енциклопедичними знаннями тощо.
Інформаційний план тексту є тією сферою, що привертає увагу дослідників різних напрямів науки. Предметом дослідження стає встановлення механізмів, способів кодування, збереження, трансляції безперервного потоку інформації зовнішнього й внутрішнього світів з мінімальними втратами та, відповідно, розуміння за допомогою дискретних одиниць тексту; виявлення когнітивних чинників розуміння тексту та механізмів вияву глибинних смислів. Текст є інформаційно навантаженим, багатомірним, багатопросторовим, у якому нашаровуються смисли та складність якого передбачає активну участь читача у декодуванні [13, с. 288-289].
Для розуміння та реконструкції смислу тексту недостатньо тільки лінійної його обробки, необхідно застосувати створений культурою смисловий простір, без якого розуміння стає обмеженим лише «верхівкою айсберга», натомість основне навантаження припадає саме на «підводну частину» – на приховані смисли, імпліцитне. Саме «занурення слів» у культуру більш повно виявляє їх мовну й немовну семантику, уможливлює більш глибоке проникнення у суть культурних цінностей та розуміння національної специфіки [5, с. 48].
Інформація може передаватися двома способами: явно (відкрито) або приховано (замасковано). Відповідно, смисл повідомлень може бути експліцитним або імпліцитним. Експліцитний (лат. explicito – явний, виражений) смисл – явний, виражений, який сприймається комунікантами із значень мовних одиниць. Імпліцитний (лат. implicito – неявний) смисл – неявний, прихований, який виводиться читачем із значень мовних одиниць під впливом конкретної ситуації та контексту спілкування [3, с. 156].
Смисл пізнання як переходу від значення-натяку до понятійного змісту одиниці (і через неї – до предмету культури) передбачає постійний взаємодіючий зв’язок «значення – культурологічний смисл». Цей зв’язок є діалектичним і передбачає суперечливе відношення мовних і позамовних компонентів, їх відмінність, з одного боку, й збіг, тотожність, з іншого, в процесі пізнання об’єкта. Глибинний смисл розгортається саме в смисловій мережі культурно-понятійного змісту лінгвокультуреми, зокрема й стереотипу.
Глибина уявлення, тобто зміст культурного стереотипу знаходиться у прямому зв’язку з лінгвокультурологічною компетенцією носіїв мови. Незнання «культурного ореолу» слова залишає реципієнта на мовному рівні, не дозволяє проникнути в глибоку мережу культурних асоціацій, а саме в смисл висловлювання, цілого тексту як відображення культурного феномену.
Для аналізу художнього тексту важливими є питання щодо того, які критерії вилучення етнічних стереотипів, і з яким ступенем вірогідності вони можуть бути описані. Іншими словами, перед дослідником постають два питання: 1) як довести, що висловлена у тексті думка є загальною для певної лінгвокультури, тобто судження є стереотипом, а не особистою думкою автора; 2) що може слугувати підтвердженням того, чи правильно автор дослідження, приступаючи до аналізу стереотипної структури, проінтерпретував смисл відповідного тексту.
Щоб відповісти на поставлені запитання, необхідно звернутися до механізму відбору матеріалу для аналізу. Відбір текстів слід робити шляхом суцільної вибірки за ключовим словом. Перший крок – тексти розглядаються і залишаються ті, в яких є експліцитно чи імпліцитно виражені думки щодо певної лінгвокультури. Наступний крок – читач спочатку повинен подумки розкласти обраний текст на складові та обрати ті елементи, що є важливими для пошуку стереотипу. Потім він заново відтворює даний текст, об’єднуючи привілейовані риси, що домінують у наперед визначеному способі мислення. Далі ці думки звіряються з описаними в художніх текстах етнічними стереотипами, що є характерними для етнічної групи. Таким чином, індивід виявляє модель стереотипів подвійним розшифруванням тексту. І якщо думка, вилучена із тексту, підтверджується й іншими джерелами, то можна говорити не про індивідуальну авторську думку, а про стереотип.
Отже, стратегія виявлення стереотипу є наступною: спочатку текст переробляється згідно з засадами наперед визначеної моделі, що знаходиться поза текстом та є (більш чи менш експліцитно) засвідченою культурною пам’яттю того, хто аналізує текст. У процесі аналізу читач розкладає текст на складові, скорочує його, відкидає зайву інформацію та викреслює все, що не стосується стереотипізованого образу чи поняття. Нюанси, які не є релевантними, відкидаються читачем, разом із тим усі можливі варіанти скорочуються та несвідомо узгоджуються з початковою моделлю. Тобто, розшифрування передбачає максимальне скорочення відмінностей, зведення їх до вже побаченого та відомого заздалегідь.
Усе, що не вписується до такої схеми, яка складається з об’єднаних сталих рис, відносять до категорії «іншого». Переважно, той, хто аналізує текст, легко відкидає зайве, не звертаючи на нього увагу або ж надаючи йому статусу незначних деталей, що додають текстові реальності. Деталі та вербальне наповнення тексту можуть варіюватися, залежно від різного виявлення одного й того стереотипізованого образу, що стає можливим завдяки різній меті використання стереотипів. Тут можна говорити про інтертекстуальність, в якій, власне, й існує кожен стереотип, та від якої він водночас відходить у кожному конкретному своєму прояві. Розшифрування стереотипу вимагає конкретики, тоді як в окремо взятому випадку, вилучений із колективної схеми, він не існує. Стереотип, як бачимо, завжди відносний, залежний від культурних моделей, якими ми керуємося і які є мінливими.
І тільки після таких проведених операцій можна виконувати лінгвістичний аналіз і розглядати мовні стратегії, за допомогою яких стереотип реалізується у тексті. Під мовними стратегіями ми розуміємо певні мовні прийоми та засоби, які дозволяють подати будь-яку стереотипну думку з тієї позиції, яка є зручною для автора створеного тексту. На рівні лексики такими засобами є усталені словесні поетичні образи, в яких містяться багаторазово повторювані елементи з текстів різних літературно-стильових періодів, метафоризація, використання епітетів, оцінної лексики, фразеологізмів, етнономінацій, іншомовних слів. На рівні синтаксичної структури можна виокремити літературознавчі засоби (повтор, протиставлення, гіпербола, оксюморон), інференцію, відтворення стереотипу в препозиції тощо. На рівні дискурсу виділяються стратегії оформлення стереотипів відповідно до семантики розгорнутих елементів чи організації усього тексту: певні вкраплення у структуру наративу («лишні елементи» з позиції зв’язності оповіді і економії засобів), іронії, прийом ефекту «зраджених сподівань», коли кінець тексту суперечить його початку; ситуація, коли думка про іншу культурну групу мимоволі розкриває ситуацію у відповідній лінгвокультурі.
Щодо іншого питання – гарантії правильності інтерпретації смислу тексту, найперше слід з’ясувати питання щодо інформації художнього тексту взагалі. Так, І. Р. Гальперін виділяє три її типи: змістовно-фактуальну, змістовно-концептуальну та змістовно-підтекстову. Змістовно-фактуальна інформація є повідомленням про факти, події, процеси, явища у текстовому, змодельованому авторською свідомістю світі. Така інформація оптимізує інформаційний баланс тексту й читача, оскільки вона легше сприймається, не потребує залучення допоміжної інформації, ґрунтується на досвідних знаннях адресатів, їхньому розумінні явищ дійсності. Змістовно-фактуальна інформація передається експліцитно знаками із прямими значеннями, зберігає істинну, несуперечливу структуру судження [6, с. 27-28]. Змістовно-концептуальна інформація породжується й інтерпретується шляхом складної синтетичної конденсації й когнітивної переробки цілісного змісту на підставі авторського задуму чи інтерпретаційного фільтру читача. Така інформація повідомляє про індивідуально-авторське осмислення відношень змістовно-фактуальної інформації, розуміння зв’язків причини й наслідку представлених у тексті подій, усвідомлення їхньої значимості в житті людини й народу. Змістовно-концептуальна інформація є глобальною, перерваною, експліцитно-імпліцитною, адже вона поширена в цілому тексті пунктирно і репрезентована піковими моментами вербалізації [13, с. 78-79]. Змістовно-підтекстова інформація ґрунтується на вербальній організації тексту й формується шляхом її змістовної модифікації без збільшення знакового обсягу [6, с. 28]. Цей різновид текстової інформації має лінгвопсихологічну природу інтерпретації, що застосовує обробку різних структур знань автора й читача, тому цей тип інфорації є найбільш комунікативним. При тому ми не маємо права говорити про єдино вірну інтерпретацію; правильніше буде казати лише про одну із можливих інтерпретацій. На нашу думку, виходячи із позицій етнічних стереотипів, сприйняття тексту різними дослідниками породжує різні інтерпретації і відповідне трактування одного й того ж твору.
Спробуємо далі з’ясувати механізми інтерпретації: що з позиції когнітивної лінгвістики відбувається у свідомості читача, коли при інтерпретації, необхідної для розуміння усіх смислів авторського тексту, він стикається із стереотипом. При надходженні нової інформації, яка претендує на стереотипну, задіюються механізми обробки цієї інформації: читач звіряє інформації з іншою, яка існує у його свідомості у вигляді лінгвокультурних фонових знань. Якщо нова інформація їй відповідає, то стереотип отримує «підтвердження» і ще надійніше закріплюється у свідомості індивіда. Якщо ж нова інформація суперечить існуючій лінгвокультурній моделі, можливі два варіанти: або така інформація відкидається, або відбувається переосмислення самої моделі [4, с. 88]. Як бачимо, формування стереотипів у свідомості відбувається у три етапи. Спочатку складний диференційований об’єкт зводиться до декількох готових та добре відомих ознак. Далі їм надається особлива значущість, і, нарешті, «вирівняні» та «підсилені» риси об’єкта відбираються для побудови образу, близького й значущого для індивіда [9].
Важливою видається типологія стереотипів не тільки із позиції читача, а й із позиції автора тексту. Митець у своєму намаганні пізнати та пояснити навколишній світ пропускає його крізь призму особистого світовідчуття. Результатом такої дії є сплав об’єктивної реальності та її особистісного сприйняття автором [8, с. 5]. Як наслідок – фактично спостерігається одна із пропонованих можливостей. По-перше, автор, що є представником певної лінгвокультури, може реалізовувати певний стереотип неусвідомлено. По-друге, автор свідомо реалізує певний стереотип (при тому відбувається не тільки усвідомлення, але й детальний опис стереотипів певного лінгвокультурного середовища, що супроводжуються опертям на приклади). По-третє, можливий варіант відсутності нейтральної позиції автора щодо впровадження описаного стереотипу. Саме цей випадок характеризується активною участю автора тексту у створенні, закріпленні та поширенні стереотипів; можемо навіть говорити про запровадження стереотипів. При тому зауважимо, що такі етнічні стереотипи швидко втрачають свою релевантність, оскільки не мають опертя на культурну історію відповідного етносу.
Отже, у результаті проведеного дослідження визначено підґрунтя формування етнічних стереотипів, описані мовні стратегії їх вичленовування та реалізації у художньому дискурсі, викладені механізми інтерпретації художнього дискурсу, до структури якого входять етнічні стереотипи, розглянуті лінгвістичні засоби оформлення стереотипів і запропонована їх класифікація, що відповідає рівням мовної структури. Висновки дослідження допоможуть прослідкувати за тим, як створюються й інтерпретуються етнічні стереотипи в художньому дискурсі, які мовні стратегії використовуються для цього і що в структурі дискурсу впливає на інтерпретацію культурного стереотипу реципієнтом.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алефиренко Н. Ф. Лингвокультурология: ценностно-смысловоепространствоязыка / Н. Ф. Алефиренко. – М. : Флинта : Наука, 2010. – 288 с.
2. Арутюнова Н. Д. Дискурс / Н. Д. Арутюнова // Лингвистическийэнциклопедическийсловарь. – М. : Советскаяэнциклопедия, 1990 в. – С. 136-137.
3. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич. – К. : Академія, 2004. – 344 с.
4. Бергельсон М. Б. Прагматическая и социокультурнаямотивированностьязыковойформы / М. Б. Бергельсон. – М. : Университетская книга, 2007. – 320 с.
5. Воробьёв В. В. Лингвокультурология / В. В. Воробьев. – М. : Изд-во РУДН, 2008. – 336 с.
6. Гальперин И. Р. Текст какобъектлингвистическогоисследования / И. Р. Гальперин. – 5-е изд., стереотип. – М. : КомКнига, 2007. – 144 с.
7. Красных В. В. «Свой» среди «чужих»: мифилиреальность? / В. В. Красных. – М. : ИТДГК «Гнозис», 2003. – 375 с.
8. Кухаренко В. А. Интерпретациятекста / В. А. Кухаренко. – 2-е изд., перераб. – М. : Просвещение, 1988. – 192 с.
9. Мельник Г. С. Стереотип, формированиестереотипов в процессемассовойкоммуникации [Электронный ресурс] / Г. С. Мельник. – Режим доступа: hpp://psyfactor.org/lib/stereotype.htm
10. Некрасова А. Е. Этническиестереотипы в медийномдискурсе: механизмыинтерпретации и попыткаклассификации / А. Е. Некрасова // ВестникМосковскогоуниверситета. – Серия 19. Лингвистика и межкультурнаякоммуникация. – 2009. – № 2. – С. 141-147.
11. Ніконова В. Г. Поетико-когнітивний аналіз драматичного тексту: художній концепт [Електронний ресурс] / В. Г. Ніконова. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal....37.pdf.
12. Петренко А. Д. Социофонетическаявариативностьсовременногонемецкогоязыка в Германии: Монография / А. Д. Петренко. – К. : «Рідна мова», 1998. – 254 с.
13. Щирова И. А., Гончарова Е. А. Многомерностьтекста: понимание и интерпретация / И. А. Щирова, Е. А. Гончарова. – СПб. : ООО «КнижныйДом», 2007. – 472с.
 
Forum » Międzynarodowа Konferencjа Internetowа "AKTUALNE PROBLEMY SLAWISTYKI" » Секция 1. Динамика языка: эволюция и обновление лексики славянских языков » ПЕРЦЕПТИВНІ СТЕРЕОТИПИ ТА СПОСОБИ МОВНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ... (Семашко Т.Ф.)
Страница 1 из 11
Поиск:
Новый ответ
Imię:
Tekst wiadomości:
Kod bezpieczeństwa:

Copyright РФП МГУ © 2017
Веб-дизайн, технічна підтримка та адміністрування: Белла Марина Віталіївна its.me.marina@gmail.com
Конструктор сайтов - uCoz