Centrum Kultury Polskiej
Mariupolski Uniwersytet Państwowy

 
Forum
Forma logowania
Login:
Hasło:

Mapa strony

Statystyka

Witaj, Gościu · RSS 24.11.2017, 08:18

[ Nowe wiadomości · Regulamin forum · Wyszukiwanie · RSS ]
Страница 1 из 11
Forum » Międzynarodowа Konferencjа Internetowа "AKTUALNE PROBLEMY SLAWISTYKI" » Секция 1. Динамика языка: эволюция и обновление лексики славянских языков » НАЗВИ ДИКИХ ТВАРИН У ГОВІРЦІ СЕЛИЩА ВОВЧОЯРІВКА ... (Зюзіна Є.С.)
НАЗВИ ДИКИХ ТВАРИН У ГОВІРЦІ СЕЛИЩА ВОВЧОЯРІВКА ...
MarinaData: Niedziela, 29.06.2014, 20:42 | Wiadomość # 1
Grupa: Administrator
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
Зюзіна Є.С.
Маріупольський державний університет


НАЗВИ ДИКИХ ТВАРИН У ГОВІРЦІ СЕЛИЩА ВОВЧОЯРІВКА ПОПАСНЯНСЬКОГО РАЙОНУ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ


У статті подано аналіз найменувань диких тварин, уживаних у мовленні носіїв говірки селища Вовчоярівка Попаснянського району Луганської області. Звернуто увагу на специфіку реалізації низки сем, проведено окремі міждіалектні паралелі зазначених номенів.

Ключові слова: українські східнослобожанські говірки, зоономен, лексико-семантична група, сема.


Однією з актуальних проблем сучасної лексикології є вивчення діалектної лексики. Вагомим матеріалом у контексті цього питання є зоономени.
Сьогодні значний інтерес викликає лексика живої природи, яку вже описували українські вчені на матеріалі літературної мови та окремих діалектів.
Так, у вітчизняній лінгвістиці відомі праці Р. Бачкура [1], П. Гриценка [6; 7], Н. Дейниченко [8], О. Карабути [9], В. Куриленка [10], Т. Тищенко [11] та ін. На увагу заслуговують і студії О. Верховод [2–4], у яких відображено особливості фаунономенів в українському східнослобожанському континуумі. Зоонайменування також стали предметом мовознавчого спостереження і в працях зарубіжних учених, зокрема Н. Григоренко [5], яка, розглядаючи лексику флори й фауни камчадалів, окрему увагу приділяє назвам диких тварин. Але здебільшого дослідження стосувалися вузьких тематичних груп лексики або окремих аспектів їх вивчення.
Актуальність теми дослідження зумовлена недостатньою вивченістю лексики фауни в українському східнослобожанському континуумі. Зауважимо, що зазначена тематична група лексики не стала предметом дослідження в усіх східнослобожанських говірках.
Метою статті є опис назв диких тварин у говірці селища Вовчоярівка Попаснянського району Луганської області, що територіально є ареалом побутування українських східнослобожанських говірок.
Досягнення зазначеної мети передбачає реалізацію таких завдань: 1) за питальником зафіксувати лексику на позначення диких тварин у говірці селища Вовчоярівка Попаснянського району Луганської області; 2) здійснити лексико-семантичний аналіз зазначених назв досліджуваної говірки; 3) зʼясувати міждіалектні паралелі аналізованих зооназв.
Тваринний світ є близьким для кожного мешканця села. Завдяки тому фактові, що тематична група лексики “Тваринний світ” відтворює близьку для діалектоносіїв позамовну дійсність (а саме – спостереження за довкіллям), вона є активною у вжитку, тісно пов’язаною з людиною та становить цінний матеріал для спостереження за динамікою розвитку або занепаду певних мовних явищ. Господарська цінність та значущість тваринного світу пов’язана, перш за все, з тими продуктами харчування, які дають тварини. Крім того, деякі свійські тварини є помічниками людей у господарстві, а частина диких – основним джерелом хутра та шкіри.
У ролі загальних назв диких тварин у досліджуваній говірці вживають субстантивований прикметник |дикʼі та словосполучення л’іс|н’і з|вʼір’і.
Сема ‘вовк, хижак родини собачих, звичайно сірої масті (Canis lupus)’ репрезентована іменником воўк та його фонетичним варіантом волк, а також субстантивованими прикметниками ма|т’орий, ста|рий, |йарий. Зазначимо, що іменник воўк має більше функціональне навантаження, ніж прикметникові субстантиви.
Сема ‘самиця вовка’ виражена лексемами воў|чиха, воў|чиц’а та рідковживаним акцентним варіантом воўчи|ц’а.
Cема ‘маля вовка’ має такі маніфестанти: воўче|н’а (фонетичні варіанти воўчеи|н’а, воўчи|н’а), дериват воў|чонок; засвідчено й форму множини воўче|н’ата.
Інформант подає опис вовка, використовуючи різні назви для його позначення: і|ду йа / з|начит’ / у|вечер’і до|дому і |бачу шʼч’ос’ та|ке сто|йіт’ неипо|н’атне // са|бака не са|бака / здоа|рове та|ке / пу|шисте // |думайу / чи су|с’ід спус|тиў сво|йу п|сину / а |пот’ім придиў|л’айус’ / |наче с|калиец’а // г|л’ануў на |лапи / а во|ни та|кʼі зда|ровʼі зда|ровʼі / і ў |рот’і |наче шос’ |ташчит’ // ко|ли прис|матр’уйус’ / а во|но / з|начиет’ / ма|т’орий сто|йіт’ і |дивиц’а // хвост у |н’ого веи|ликий пу|шистий / |с’ірий / аж йак ў|род’і се|ребр’аний // йа пасто|йаў неба|гац’ко / хороа|шо / шо за мной мʼій |Цезар’ бʼі|жаў // са|бака мʼій на |с’ірого / а той на |н’ого / йа |бистро ў |хату за ру|ж:ом / ко|ли ў|хожу / а |воўка ўже неи|ма.
Сема ‘ведмідь, великий хижий ссавець із незграбним масивним тілом, укритий густою шерстю (Ursidae)’ маніфестована іменниками мед|вʼід’, вед|мʼід’ (фонетичними варіантами мед|вед’, веид|мʼіт’) і субстантивованим прикметником |бурий. Іменник мед|вʼід’ засвідчено з таким самим значенням і в гуцульському континуумі [ГГ, с. 121]. Зауважимо, що в досліджуваній говірці відомий варіант ша|тун, який діалектоносій пояснює так: той / шо не нако|пиў жир / йо|му не хва|тайе на |з’іму / то ўста|йе і ўр’ед |робе. Підкреслимо, що найменування |бурий та ша|тун мають менше функціональне навантаження, ніж лексеми мед|вʼід’ і вед|мʼід’.
Сема ‘самиця ведмедя’ представлена назвами веидмеи|диха, меид|ведиц’а; сема ‘маля ведмедя’ – іменником середнього роду ведме|жа.
Сема ‘лис, хижий ссавець родини собачих із цінним рудим або сріблястим хутром і з довгим пухнастим хвостом (Vulpes vulpes)’ має такий репрезентаційний репертуар: іменники лис, ли|сиц’а, ха|з’айка, демінутив ли|сичка. Лексема ли|сиц’а відома також в українських східнослобожанських говірках зі значенням ‘жінка, яка лицемірно вихваляє кого-небудь’ [СУСГ, с. 117].
Сема ‘заєць, невеликий полохливий звірок родини гризунів, з куцим хвостом, довгими задніми ногами й довгими вухами (Lepus)’ представлена іменником |зайац, фонетичним варіантом |зайец’ і демінутивом |зайчик, який може функціонувати як назва маляти зайця та як зменшено-пестлива форма назви дорослої тварини.
Сема ‘самиця зайця’ має лише один відповідник – зай|чиха, якому властиве невелике функціональне навантаження. Сема ‘маля зайця’ має два відповідники-демінутиви – зай|чонок, зайче|н’а.
Сема ‘борсук, хижий лісовий хутровий звір з родини куницевих (Meles meles)’ маніфестована іменником бор|сук (фонетичним варіантом бар|сук) і демінутивом барсу|чок.
Сема ‘землерийка, комахоїдний ссавець, схожий на мишу (Soricidae)’ представлена лише однією лексемою земле|рийка, яка засвідчена з таким самим значенням в українському східнослобожанському просторі [СУСГ, с. 87].
Сема ‘кріт, невеликий комахоїдний ссавець, що живе під землею; цінний своїм хутром (Talpa)’ має відповідники крот, кр’іт, сл’і|пец’. Відзначимо, що номени крот і сл’і|пец’ мають більше функціональне навантаження, ніж лексема кр’іт. У східнослобожанському обширі номен сл’і|пец’ відомий також як вторинна назва із семантикою ‘той, хто просить милостиню по хатах’ [СУСГ, с. 193].
Інформант подає такий коментар стосовно згаданої тварини: крот / сл’і|пец’ / по|разному нази|вайут’ // во|ни кар|тошку |л’убл’ат’ / аж страш|не / |рийе кир|тини / |кучки |рийе // ми оце откри|вайем / де вʼін на|риў / од|на |д’ірка зак|рита / а д|руга отк|рита / от ту|ди і заби|вайеш пат|рон.
Сема ‘видра, хижий ссавець, із цінним хутром темно-бурого кольору (Lutra)’ представлена лексемою |видра та словосполученням вод’а|на к|риса. У західнополіському континуумі засвідчено словотвірний варіант вúдриха з тим самим значенням [АЗП І, с. 55].
Сема ‘їжак, невеличка тварина-ссавець, спина й боки якої вкриті твердими голками (Erinaceus)’ маніфестована російським запозиченням-демінутивом |йожик та українським демінутивом йіжа|чок. Перший номен є найбільш уживаним у досліджуваній говірці. У буковинському обширі засвідчено літературний відповідник їжáк з аналогічною семантикою [СБГ, с. 177].
Сема ‘миша, невеличка тварина ряду гризунів, переважно сірого кольору, із гострою мордочкою і довгим тонким хвостом (Mus)’ представлена іменником |миша та демінутивами мише|н’а і |мишка.
Сема ‘ховрах, невелика тварина з роду гризунів родини білячих, поширена в Європі, Азії та Північній Америці; завдає великої шкоди посівам (Sciuridae)’ має лише один відповідник – демінутив хоўра|шок, який також властивий українській літературній мові [СУМ ХІ, с. 103].
Носій говірки подає такий опис технології ловлі ховрашків: хоўраш|кʼіў даў|но не |бачиў / |хʼімʼійа / не|ма теи|пер // а то ба|гато бу|ло // ў |сорок с’ед’|мом го|ду / |посл’е вой|ни / ло|вили / хо|дили вили|вали // йо|го |т’іки вили|ват’ во|дой // о|то |кучʼечка і ту|ди |воду нали|вали / і вʼін ви|лазиў / і ми йо|го за |шийу хва|тали // |йіли ми хоўраш|кʼіў / і лобо|ду |йіли / у|се |йіли // |голод йес’т’ |голод // у|с’аке бу|ло / а жрат’ йак воўк.
Проаналізований матеріал свідчить, що реалізація опозиції ‘самець’ : ‘самиця’ має певні особливості. Так, наявні випадки, коли родова опозиція відсутня, а репрезентантом семи є лише загальна назва реалії. Як правило, під час називання таких диких тварин, як борсук, землерийка, кріт, видра, їжак, миша, діалектоносіями стать не враховується, не має значення, оскільки вона не є важливою та потрібною для людини. Це, очевидно, пов’язано з нечастим контактуванням мешканців із цими тваринами.
Сема ‘маля тварини’ не завжди має відповідники. Ті назви, що відомі інформантові, є почутими від інших мешканців або з’явилися під впливом художньої літератури й засобів масової інформації. У досліджуваній говірці в окремих випадках репрезентантами виступають однослівні найменування-демінутиви.
Дослідження номінаційних процесів у зоологічній лексиці говірки селища Вовчоярівка Попаснянського району Луганської області дає можливість говорити не лише про багатство її лексичного складу, а й про відкритість і водночас стабільність говіркової системи назв тварин, що є підставою для подальших діалектологічних студій.

ЛІТЕРАТУРА
1. Бачкур Р. О. Структура словотвірних парадигм українських назв тварин та рослин : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 “Українська мова” / Р. О. Бачкур. – Івано-Франківськ, 2004. – 21 с.
2. Верховод О. В. Генеза українських східнослобожанських говірок на лексичному рівні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 “Українська мова” / О. В. Верховод. – Луганськ, 2009. – 23 с.
3. Верховод О. В. Лексична реалізація опозиції ‘самець’ : ‘самиця’ : ‘маля тварин’ у ЛСГ “Дикі тварини” (на матеріалі українських східнослобожанських говірок) / О. В. Верховод // Лінгвістика : [зб. наук. праць / гол. ред. В. Д. Ужченко]. – Луганськ, 2008. – № 1. – С. 183–193.
4. Верховод О. В. Типи номінації зоонімів у східнослобожанських українських говірках / О. В. Верховод // Лінгвістика : [зб. наук. праць / гол. ред. В. Д. Ужченко]. – Луганськ, 2006. – № 9. – С. 147–151.
5. Григоренко Н. А. Лексика флоры и фауны в говорах камчадалов : автореф. дис. на соискание учёной степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 “Русский язык” / Н. А. Григоренко. – Ярославль, 2007. – 21 с.
6. Гриценко П. Ю. Структурна організація назв свійських тварин (на матеріалі західностепових говірок) / П. Ю. Гриценко // Мовознавство. – 1980. – № 2. – С. 48–57.
7. Гриценко П. Ю. Тваринницька лексика українських західностепових говірок. Питання організації тематичної групи / П. Ю. Гриценко // Структура українських говорів. – К. : Наук. думка, 1982. – С. 142–170.
8. Дейниченко Н. П. Зоологическая лексика в восточнополесском говоре украинского языка : автореф. дис. на соискание учёной степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 “Языки народов СССР (украинский язык)” / Н. П. Дейниченко. – К., 1985. – 22 с.
9. Карабута О. П. Морфемна будова зооназв / О. П. Карабута // Південний архів : зб. наук. праць : філол. науки. – 2003. – № 20. – С. 119–124.
10. Куриленко В. Н. Лексика животноводства в полесских говорах : автореф. дис. на соискание учёной степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 “Языки народов СССР (украинский язык)” / В. Н. Куриленко. – Житомир, 1984. – 22 с.
11. Тищенко Т. М. Назви свійських тварин у говірках Східного Поділля / Т. М. Тищенко // Лінгвістика : [зб. наук. праць / гол. ред. В. Д. Ужченко]. – Луганськ, 2008. – № 3. – С. 79–86.

ДЖЕРЕЛА ТА ЇХ УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
АЗП – Аркушин Г. Л. Словник західнополіських говірок : [у 2 т.] / Г. Л. Аркушин. – Луцьк : Вежа, 2000. – Т. 1. – 354 с.
ГГ – Гуцульські говірки : короткий словник / [відп. ред. Я. Закревська]. – Львів, 1997. – 232 с.
СБГ – Словник буковинських говірок / [за заг. ред. Н. В. Гуйванюк]. – Чернівці : Рута, 2005. – 688 с.
СУМ – Словник української мови : [в 11 т.] / [за ред. І. К. Білодіда]. – К. : Наук. думка, 1970–1980. – Т. 11. – 1980. – 700 с.
СУСГ – Словник українських східнослобожанських говірок / К. Глуховцева, В. Лєснова, І. Ніколаєнко, Т. Терновська, В. Ужченко. – Луганськ, 2002. – 234 с.
 
Forum » Międzynarodowа Konferencjа Internetowа "AKTUALNE PROBLEMY SLAWISTYKI" » Секция 1. Динамика языка: эволюция и обновление лексики славянских языков » НАЗВИ ДИКИХ ТВАРИН У ГОВІРЦІ СЕЛИЩА ВОВЧОЯРІВКА ... (Зюзіна Є.С.)
Страница 1 из 11
Поиск:
Новый ответ
Imię:
Tekst wiadomości:
Kod bezpieczeństwa:

Copyright РФП МГУ © 2017
Веб-дизайн, технічна підтримка та адміністрування: Белла Марина Віталіївна its.me.marina@gmail.com
Конструктор сайтов - uCoz