Centrum Kultury Polskiej
Mariupolski Uniwersytet Państwowy

 
Forum
Forma logowania
Login:
Hasło:

Mapa strony

Statystyka

Witaj, Gościu · RSS 24.11.2017, 08:29

[ Nowe wiadomości · Regulamin forum · Wyszukiwanie · RSS ]
Страница 1 из 11
Forum » Międzynarodowа Konferencjа Internetowа "AKTUALNE PROBLEMY SLAWISTYKI" » Секция 5. Методы, направления, школы в славянских литературах » ЧАС І ПРОСТІР В РОМАНІ Т.ПРОХАСЬКА “НЕПРОСТІ” (Харченко І.І.)
ЧАС І ПРОСТІР В РОМАНІ Т.ПРОХАСЬКА “НЕПРОСТІ”
MarinaData: Środa, 04.06.2014, 19:45 | Wiadomość # 1
Grupa: Administrator
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
Харченко І.І
(Маріупольськийдержавний університет)


ЧАС І ПРОСТІР В РОМАНІТ.ПРОХАСЬКА НЕПРОСТІ


Мета дослідження – полягає у виявленні зв’язку художнього часопростору із сюжетом і композицією у творчому набутку Т.Прохаська, у розкритті особливостей формування характерів персонажів через вплив часопросторових чинників , в осмисленні рис творчої індивідуальності митця й оцінці її значення для розвитку української літератури в постмодерний період.
Об’єктом дослідження є роман Т.Прохаська “Непрості”.
Предметом дослідження є часопросторові координати інтелектуальної прози Т.Прохаська.
Теоретичною та методологічною основою дослідження є праці таких відомих дослідників, як Бондар-Терещенко, О.Бойченко, Я.Голобородько, Т.Гундорова, Ю.Іздрик, В.Костюк, Г.Лобановська, С.Матвієнко, К.Москалець, С.Набока, Л.Стефановська, Л.Таран, В.Трінчій та ін.
Актуальність теми полягає в тому ,що у процесі дослідження було виявлено, що існує ряд наукових робіт, присвячених питанню про час і простір у художніх творах. Таких літературознавчих розвідок достатньо багато для того, щоб робити їхній опис та узагальнення. Але питання про художній часопростір у постмодерних творах є малодослідженою. На сьогодні немає конкретної та загальноприйнятої класифікації часопросторових моделей у постмодернізмі. Ця проблема в постмодерних творах залишається мало розробленою і мало дослідженою.
Напрям постмодернізму визначає сьогоднішній культурний процес у світі та в Україні. Постмодернізм являє собою новий світогляд, основою якого є відсутність цілісного погляду на оточення, карнавальне сприйняття дійсності. Постмодерністи вважають неможливим пізнання світу та створення чогось нового в ньому, оскільки все вже колись було. Карнавальна атмосфера, театральність - найважливіші риси постмодернізму, зокрема українського. Дискусії про постмодернізм як художній метод залишаються актуальними вже протягом багатьох років, починаючи з останньої третини ХХ ст., а в вітчизняній науці про літературу – протягом останніх двох десятиліть.
За визначенням відомого російського філософа, літературознавця та мистецтвознавця М.Бахтіна “хронотопом” (у дослівному перекладі часопротір) – є істотний взаємозв'язок часових і просторових відносин, художньо освоєних у літературі. Як казав М.Бахтін: “Приметы времени раскрываются в пространстве, и пространство осмысливается и измеряется временем. Этим пересечением рядов и слиянием примет характеризуется художественный хронотоп”[1,с.155].
Тарас Прохасько – відомий український письменник-прозаїк, автор медитативних повістей і есеїв, якого захоплюють ботаніка та філософія. Він є автором прозових книжок «Інші дні Анни» (1998), «FМ “Галичина”» (2001), «Непрості» (2002); «Лексикон таємних знань» (2003), «З цього можна зробити кілька оповідань» (2005), «Порт Франківськ» (2006). До книги «Інші дні Анни» увійшли повісті «Essai de deconstruction (Спроба деконструкції)», «Довкола озера», «Некрополь» та «Від чуття при сутності», які пізніше були включені до «Лексикону таємних знань». Тарас Прохасько є представником так званого «станіславського феномену». «Станіславський феномен, або ж Івано-Франківський» - це феномен наявності художників та письменників у місті Івано-Франківськ, у творах яких найбільше відбилися риси українського постмодернізму. Поштовхом до започаткування якого став розпад СРСР і бажання переходу від простонародницького до європейського постмодерністського дискурсу. Відомими представниками якого стали: Ю. Андрухович, В. Єшкілєв, Ю. Іздрик, Т. Прохасько, Г. Петросаняк, М.Микицей, Я. Довган та інші.
У «Непростих» Т. Прохасько, для якого особливу вагу має те місце, що освоюється родом і формує рід, напише: «Є місце — є історія». Прозаїк поєднає іділічний хронотоп з хронотопом «міста», де у нього вийшов неперевершений цілісний роман «НепрОсті»,де зобразить традиційний для європейської літератури сюжет про родову історію, в якій віддзеркалюється історія народу. Тут варто згадати «Сагу про Форсайтів» Джона Голсуорсі, «Сто років самотності» Габріеля-Гарсіа Маркеса, «Люборацьких» А. Свидницького, а також «Волинь» Уласа Самчука і «Волинь» Бориса Харчука. Характерно, що два останні автори ототожнюють свої родові історії з історією етнографічної території. До такої стратегії вдається і Т. Прохасько. Зважаючи на колорит, топоніміку, ландшафти, діалектизми, дослідники розглядають його прозу як регіональну-гуцульську або галицьку. Наприклад, І. Бондар-Терещенко визначив жанр «Непростих» як гуцульський епос минулого XX ст., акцентуючи на тому, що Т. Прохасько прагнув зафіксувати момент розпаду міфологічної свідомості й початок історичного часу. Сам прозаїк в одному з інтерв’ю підкреслив, що головним орієнтиром у житті для нього є пам’ять: «Я раптом усвідомив, що цілком несподівано для себе потрапив у річище єврейської традиції, єврейського ставлення до проблеми пам’яті, хоч і не читав якихось спеціальних праць з іудаїзму»[5,с. 8] .
Якщо повертатися до ідилічного хронотопу, то він виражається насамперед в особливому відношенні часу до простору: тяжінням- до рідної країни з усіма її куточками , до рідних гір, рідного долу, до рідного дому. Ідилічне життя та його події невіддільні від цього конкретного просторового куточка, де жили батьки і діди, будуть жити діти і онуки. Цей просторовий маленький світ (місто Ялівець) обмежений і не пов'язаний істотно з іншими місцями, з рештою світу. Але локалізований в цьому обмеженому просторовому маленькому світі ряд поколінь, який може бути необмежено тривалим. Єдність життя поколінь (взагалі життя людей) в ідилії в більшості випадків істотно визначається єдністю місця, вікової прикріпленість життя поколінь до одного місця, від якого це життя у всіх її події не відділена. Єдність місця зближує і зливає колиска і могила (той же куточок, та ж земля), дитинство і старість (ті ж гаї , річка, ті ж липи, той же будинок ), життя різних поколінь, що жили там же , в тих же умовах , що бачили те ж саме. Це визначається єдністю місця пом'якшення всіх граней часу істотно сприяє і створення характерною для ідилії циклічної ритмічності часу. Як наприклад чотири покоління Анн. Кожна новонароджена Анна – продовження попередньої мами – Анни та водночас її смерть, що репрезентує міфоциклічну модель безперервності усього: “насправді ж сюжети закінчуються якраз тоді, коли хтось народжується. Не ображайся, але коли ти народилася, закінчилася історія Франца і твоєї мами…” [5,с. 14], – зізнається Анні мудрий Беда. Друга Анна помирає хвилину до того, як з’являється на світ Третя Анна (Цим роман «Непрості» часто порівнюють зі «100 роками самотності», а Прохаська називають українським Маркесом).
Час в романі не можна і назвати циклічним (оскільки єдиною хто знов і знов перероджується є Анна), але не можна назвати і лінійним. Оскільки Т. Прохасько відмовляється від лінійного сюжету, ускладнюючи його відступами, вставними оповідями й історичними подіями. Хоча родинна історія тут і розгортається від заснування Ялівця наприкінці XIX ст. до 1951 р., переплітаючись з такими схематично поданими історичними подіями, як Перша світова війна, ЗУНР, Карпатська Україна. Наприкінці XIX ст. до Ялівця приходить Франц. Тут він одружується з альпіністкою Анною. Разом вони перетворюють Ялівець на модний в Центрально-Східній Європі курорт. Народжують Стефанію. Анна, яка не змогла повернутися до альпінізму через страх звучання тиші, що супроводжує висоту, стає морфіністкою. Франц викликає дружину на дуель. Цей радикальний крок диктується необхідністю продовження роду. Франц залишається з дочкою, яку перейменовує на Анну. У 1913 р. з війни в Африці до Ялівця прибуває Себастян. Анна стає його дружиною. Францові відрізають голову опришки з Мараморошу. Анна записується до легіону УСС. Себастянові приносять доньку, другу Анну, народжену незадовго перед тим, як москалі забили її матір. У 1934 р. Себастян і друга Анна народять третю Анну. З нею Себастян житиме як із дружиною, доки її не заберуть Непрості. У 1976 р. Анна Себастіяні напише у Парижі есей про психологію християнського мучеництва під епіграфом: «Що то приходили святі, дізнаєшся через століття. Тодіаска, 1951». Наратор припускає, що мається на увазі зустріч третьої Анни з майбутніми мучениками катакомбної української греко-католицької церкви на горі Тодіаска. При цьому він робить приписку:«Судячи з місця і часу, йдеться про подорож Анни і Себастяна з Мокрої до Ялівця». Ця містична приписка, як і містичне число сім, за яким названо останню главу, інтригує читача, наштовхуючи на думку про агіографічний характер повісті.
Інша особливість ідилії «Непростих» тісно пов'язана з першою, - поєднання людського життя з життям природи, єдність їх ритму, спільну мову для явищ природи і подій людського життя. Звичайно, в ідилії цей спільну мову в більшій своїй частині став чисто метафоричним і лише в невеликій частині залишився реальним.
Як вже зазначалось, за класифікацією М.Бахтіна цей роман можна віднести до ідилічного хронотопу. Але так само як і в щоденнику «Галичина Фм», ще одним часопростіром, який ми зустрічаємо є місто. Це не просто місто, це місто Ялівець, яке неможливо знайти на географічній карті. Помітивши свій Ялівець в українських Карпатах та вписавши його в історію України, бо «знайти місце – започаткувати історію» [4, с.60], а ширше – й у центрально-східноєвропейську історію першої половини ХХ століття, автор витворює і власний міф Центрально-Східної Європи з осередком у Ялівці, де всім мешканцям і гостям ведеться добре і дуже по-домашньому, принаймні до приходу радянської влади. Це курортне карпатське містечко, у якому «Ялівець був найхимернішим і досить модним курортом Центральної Європи» [4, с.72].
Місто у романі постає не лише «започаткованою історією», але й як захист від війни, своєрідне сховище: «Саме ж місто Анна сказала обгородити прозорими зигзагуватими гуцульськими огорожами з довгих смерекових лат – воринням. Уходилося до міста справжніми воротами-розлогами, розсуваючи заворітниці» [4, с.94]. Літературознавцю В. Агеєвій така іронічна ремарка видається «найсильнішою, найпереконливішою декларацією на захист прав людини, торжеством такого собі новітнього постмодерного гуманізму: ми все ж не безвольні іграшки, не пасивні об’єкти незбагненного прогресу, ми можемо захистити себе від примусу» [1,с. 398]. Модель світоладу та історія роду у всіх трьох романах розгортається довкола центру світу, яким у міфологічній свідомості є Пуп землі або Світова вісь (образні інваріанти – дерево, гора, драбина і т.д.). Містечко Ялівець, у якому відбуваються родинні метаморфози Франца, Себастьяна та кількох Анн (Т. Прохасько, “Непрості”), виступає Пупом землі – центральною космологічною точкою. Ялівець, заснований у Карпатах (образ міста на горах), в семіотичному просторі має концентричне розташування, а отже, як стверджує Ю. Лотман, виступає “посередником між землею і небом” [4, с.276]. Відповідно історія роду, котрий тут мешкає, набуває вимірів позаісторичності і позапросторовості – ознак священного місця. Як зазначає Ю. Лотман, “згадувані на різних рівнях циклічної міфологічної системи персонажі і предмети є різноманітні власні імена одного” [4, с.208], так у романі “Непрості” Т. Прохаська Франц та Себастьян – різні імена чоловіка, а кожна із чотирьох Анн репрезентує різні імена дочки, дружини та матері водночас, схрещуючи усі жіночі функції в одному образі. Історія роду Себастьяна та трьох Анн (його дружини,дитини та внучки, які всі йому були за жінок) викладена нелінійно.
Як висновок можна зазначити, що Т.Прохасько – виразно регіональний письменник, творець малого наративу, приватного епосу, прозаїк, що фіксує емоційні й психічні стани, у поетиці якого панує деталь. Т.Прохасько без дидактизму, нагадує людині про те, що світ задуманий не нею, що людина, як і світ, – це задум Божий» [7, с. 178]. Єдиний з-поміж Станіславських авторів подав у «Непростих» закінчений ескіз персональної космогонії Прикарпатського краю, ствердивши, що українська держава можлива лише тоді, коли карпатський вектор визначатиме її геополітику, карпатська космогонія – ідеологію, а самі Карпати перетворяться на природний резерватив [3, с. 60].
Сюжет у творах будується за принципами міфу. «Відповідно до логіки міфу, повторення стає ототожненням… Прикметні повтори, що втілюють героїчну долю основного чоловіка – Себастяна, а також його архетипність як культурного героя. Він відновлюється щоразу при зустрічі з жінками свого роду, натомість історії цих жінок завершуються з їхньою смертю. І три Анни – донька, мати і внучка, з якими Себастян живе як із дружинами, засвідчують не так інцестуальну любов, як стверджують радість чоловічого проростання Себастяна, його «нестримну силу бути влитим в неї» (кров жінки однієї родини)» [7, с. 178].
Таким чином, можна констатувати, що поставлена мною мета була досягнута. Дійшовши до загального висновку, що художній час і простір у творах Т.Прохаська відіграє велику роль у зображеному світі твору.
Звичайно, що ця робота не може претендувати на повне та вичерпне вирішення питання про роль художнього часопростору Т.Прохаська але вона може стати основою для подальшого літературознавчого дослідження в цьому напрямі.

ЛІТЕРАТУРА
1. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет/ М. Бахтин. – М.: Худ. лит., 1975. – 502 с.
2. Бойченко О. НепрОста проза / О.Бойченко– Львів: Піраміда, 2004.
3. Бондар-Терещенко І. Проста містерія «НепрОстих». Про белетризацію минулого» в романі Т.Прохаська /І. Бондар-Терещенко / Слово і час.– 2003.– № 6. – С. 58–61.
4. Гундорова Т. Риторичний апокаліпсис // Т. Гундорова. Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодерн. — К.:Критика, 2005.
5. Гурдуз А. Міфопоетика літературного твору та міфопоетична парадигма: теоретичний аспект / А.І.Гурдуз // Зарубіжна література в школах України. – 2006. – №6. – С.133-152.
6. Прохасько Т. НепрОсті / Т.Прохсько — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006.- 140с.
7. Харчук Р. Сучасна українська проза. Постмодерний період/ Р.Харчук .– К.: ВЦ «Академія», 2008. – С.168–179.

РЕЗЮМЕ
Тарас Прохасько – «украинский Маркес», один из представителей так называемого «станиславского феномена» в современной украинской литературе. «Станислав» – старинное название Ивано-Франковска, родины писателя, древнего прикарпатского города, в декорациях которого происходит действие большинства его повестей и рассказов. Биолог по образованию, Прохасько тонко чувствует и воссоздает в своей прозе поэтику родного галицийского ландшафта, его странную, немного фантастичную атмосферу, воссоздает галицийский колорит в полуфанстастической повести "НепрОстые".
 
Forum » Międzynarodowа Konferencjа Internetowа "AKTUALNE PROBLEMY SLAWISTYKI" » Секция 5. Методы, направления, школы в славянских литературах » ЧАС І ПРОСТІР В РОМАНІ Т.ПРОХАСЬКА “НЕПРОСТІ” (Харченко І.І.)
Страница 1 из 11
Поиск:
Новый ответ
Imię:
Tekst wiadomości:
Kod bezpieczeństwa:

Copyright РФП МГУ © 2017
Веб-дизайн, технічна підтримка та адміністрування: Белла Марина Віталіївна its.me.marina@gmail.com
Конструктор сайтов - uCoz