Centrum Kultury Polskiej
Mariupolski Uniwersytet Państwowy

 
Forum
Forma logowania
Login:
Hasło:

Mapa strony

Statystyka

Witaj, Gościu · RSS 24.11.2017, 08:11

[ Nowe wiadomości · Regulamin forum · Wyszukiwanie · RSS ]
Страница 1 из 11
Forum » Międzynarodowа Konferencjа Internetowа "AKTUALNE PROBLEMY SLAWISTYKI" » Секция 5. Методы, направления, школы в славянских литературах » ФОЛЬКЛОР У ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ (Олексієнко Оксана Олександрівна)
ФОЛЬКЛОР У ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
MarinaData: Sobota, 28.06.2014, 20:35 | Wiadomość # 1
Grupa: Administrator
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
Олексієнко Оксана Олександрівна
студентка,Маріупольський державний університет,Україна


ФОЛЬКЛОР У ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ


Григорій Савич Сковорода є однією із найяскравіших і водночас найзагадковіших постатей української культури в часи її переходу від давніх художніх моделей до нових тем і форм. На перехресті двох епох в українській літературі – бароко й романтизму – Сковорода реалізував себе як глибокий мислитель, поет, перекладач, педагог, богослов. Його геній зріс і викристалізувався на рідному національному ґрунті, а його проповідь, його філософія, його мудрість мали універсальний, всесвітній характер.
Багатогранна творчість Г. Сковороди стала органічним складником нового письменства, яке розвивало гуманістичні, демократичні ідеї, вводило в літературу самобутні образи простих українців, одстоюючи їхні права. Літературна діяльність мислителя мала глибоко прогресивний зміст, вона відігравала величезну роль у розвитку мистецької, суспільно-політичної та філософської думки в Україні [4, с. 8].
Григорій Сковорода був непересічним представником культурного прошарку тогочасного суспільства, а його твори є втіленням народної традиції та культури, віддзеркаленням усної народної творчості, що безпосередньо висвітлено у прозаїчній збірці «Байки харківські», віршованій збірці «Сад божественних пісень».
Мета роботи полягає у дослідженні та виявленні фольклорних рис у творчості Григорія Сковороди.
Байкам Григорій Сковорода відводив у своєму творчому доробку почесне місце, саме вони вважаються менш дослідженими у його літературній творчості, хоча і високо цінувалися дослідниками. І. Франко зазначав: «Байки писані гарною, декуди навіть граціозною прозою» [4, с. 61]. Саме в байках мислитель втілив свої філософські та суспільно-політичні погляди.
До прозаїчної збірки «Байки харківські увійшло 30 байок, які були написані приблизно між 1769 і 1774 роками у Харкові та його околицях, тому збірка і отримала належну назву.
Байки були створені переважно книжною мовою, найбільше в них переважали народні елементи. Окрім того автор неодноразово вдавався до засобів римування, вдало збагачував тексти українськими та російськими прислів’ями і приказками, посилав на Біблію.
У байках особливо яскраво особливо яскраво розкриваються суспільно-політичні погляди митця, критикується існуюча дійсність. Сковорода високо оцінує працю простих людей, засуджує експлуататорські методи верхівки. Автор будував свої байки за певним усталеним принципом. Це прозаїчна історія, подана здебільшого у вигляді діалогу, що завершується логічним висновком, який письменник називає «силою». Сила – це певний моральний висновок. Письменник активно послуговується алегорією – літературним прийомом, у якому людськими вчинками та рисами наділені свійські тварини та дикі звірі. Низка сюжетів байок були запозичені та перетлумачені Сковородою по-новому, він поєднував чужі фабули із власними або ж брав їх за основу. До таких байок належать: «Жаби»; «Орел та Черепаха»; «Чиж та Щиглик»; «Гній та Діамант»; «Голова та тулуб» та ін. Однак, Григорій Сковорода створив низку власних оригінальних сюжетів, яких до того часу ще ніхто не використовував: «Ворона та Чиж» ; «Мурашка та свиня»; «Дві курки»; «Оселка та ніж»; «Щука та рак»; «Нетопир і двоє пташенят Горлиці та Голуба»; «Олениця та Кабан» тощо.
Художній простір кожної байки насичений алегоричними поняттями, тобто риси персоніфікованих тварин, предметів, частин тіла тощо проектуються на людей, відбиваючи найхарактерніші риси їх характеру, життєві обставини, що створює своєрідну типізацію. У байках, як і в українських народних казках, тварини втілюють добро і зло, уособлюють риси людського характеру.
У байках Г. Сковорода дає власну рецепцію зооморфічних символів української народної культури, при цьому намагається передавати їхнє значення у фольклорній традиції, яка простежується у казках, прислів’ях та приказках. Кожна тварина у творах наділена людськими рисами, за якими можна легко впізнати певний людський характер.
У першій байці «Пси» автор зображує двох собак, один з яких дзявкотить заради втіхи на всіх, хто проходить повз двір, інший же собака вважає, що гавкати треба тільки тоді, коли це потрібно. Мораль байки, яка у Г. Сковороди має назву сили, така: «Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без розбору» [2, с. 103]. Варто наголосити, що собака – це символ вірності, пильності, безкорисливості. Однак у православній східнослов’янській традиції собака є «нечистою» твариною, уособленням усього підлого, символом негідно прожитого життя («собаче життя»). Відповідно до цієї негативної символіки в усіх східнослов’янських мовах існує значна кількість лайливих висловів, пов’язаних із собакою: «сучий син», «пес поганий», «псяча кров»[3, с. 567]. Власне в українському фольклорі існує велика кількість вкрай негативних прислів’їв про собак: «Псом був, псячою смертю пропав»; «Пішла на собачу стежку»; «Пошився в собачу шкуру»; «За ним ані пес не брехне» [3, с. 322 – 323].
В образі собаки автор намагається розкрити справжнє обличчя людей. У письменника, як і у фольклорі собака – істота нечиста, можливо, дурна, нерозумна. Однак, Г. Сковорода вважає, що кожна істота здатна осягнути мудрість і навчитися розрізняти добро і зло.
У десятій байці «Дві Курки» автор тяжіє до зображення образу курки за фольклорною традицією, а саме те, що курка – знак недалекої, недовірливої, неслухняної людини-недотепи. Але існує також трактування образу курки по-іншому, як символу прекрасних материнських якостей, ніжної і турботливої вдачі; розсудливої та мудрої виховательки: «Добра квочка одним оком зерно бачить, а другим – шуліку» [3, с. 654], на особливі риси квочки як ніжної і турботливої матері вказує сам Спаситель: «Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх». Але Сковорода дотримується того погляду, який трактується в низці прислів’ї та прокльонах: «Дай курці грядку, а їй города мало»; «Курка тільки під себе гребе»; «Гуляй, курко, по борщу, поки другу притащу!»; «Ах ти, куряча сліпота!»; «А щоб тебе кури загребли» [3, с. 420 – 421].
У більшості своїх байок письменник активно відтворює специфічну образність українського фольклору, намагається своє інтерпретування не розривати з фольклорною традицією. Автор за допомогою алегорії дуже влучно зумів передати риси людей через фольклорне сприйняття того чи іншого образу тварини.
Однією із найгеніальніших збірок Г. Сковороди прийнято вважати збірку «Сад божественних пісень», яка містить тридцять оригінальних поетичних творів. Робота над укладанням збірки тривала від 50-х років до 1785-го, хоча більша частина творів була написана в 60-х роках, саме після повернення Сковороди з-за кордону в Переяслав.
Збірка різниться жанровою різноманітністю, автор один із перших українських поетів, що звернувся до пейзажної лірики і почав оспівувати красу рідної природи («Гей поля, поля зелені», «Весна люба, ах, прийшла!», «Вже хмара пройшла», Ой ти пташко жовтобоко» тощо), наявні твори, які залишилися поза збіркою: панегірики («Їдеш, нас покинуть хочеш?»), оди та пісні («Похвала бідності», «De libertate») тощо. Поетична збірка «Сад божественних пісень» – це уславлення ідей гуманізму, правди, а також є щирою сповіддю благородної чутливої душі. Поет закликав до самопізнання і морального вдосконалення, оспівував красу природи, відбивав явища соціального життя, критикував суспільні та індивідуальні недоліки.
Г. Сковорода тонко відчував природу, тому не дивно, що вірші пейзажної лірики пройняті світлом, теплом, радістю. Яскраві образи, ритмомелодика, поетична символіка та художні засоби органічно поєднані з усною народною творчістю. У поезії «Весна люба, ах, прийшла!» поет оспівує красу весни, а саме пори, яка прийшла на зміну зими і стала періодом пробудження:
Уже сади розцвіли й солов’їв навели,
і весною все пахтить,
листя тут не облетить [2, с. 51].
Слід зазначити, що автор використовує значну кількість художніх засобів: порівняння («бо душа моя верба, ти для неї, як вода»), повтори («душа моя, душа його, Боже мій, Божий сад», метафори («Душа моя процвіла, радості мені дала», «Геть, печале, геть відсіль! / Не нівеч ти красних сіл! / Біжи собі в болота, у підземні ворота»), тавтологія («Боже мій! / Це ти – мій град! / Боже мій! / Це ти – мій сад») [2, с. 21]. Основним у поезії є образ саду – символ священості, святості, плодового багатства, однозначно можна стверджувати, що цей символ безпосередньо пов’язаний з назвою збірки.
Найпопулярнішою піснею Сковороди є його десята сатирична пісня – «Всякому місту звичай і права», яка стала народною, а також побутувала в активному репертуарі лірників та кобзарів. Як переробка пісні Сковороди, в усному народному побутуванню зазнала певних змін та доповнень. Мова твору є образною, основну ідею автор висвітлює через низку соціальних картин, починається пісня словами, які нагадують старовинні народні прислів’я: «Що не город, то норов», «Що не голова, то розум», використовуються письменником порівняння («В цих дім, як вулик, гуде від гуляк», «Знаю, що смерть, як коса замашна», «Все пожере, як солому пожар», «Той, чия совість, як чистий кришталь»), анафору («Всякому місту звичай, права / Всякому серцю любов своя є, / Всякому горлу до смаку своє). З метою сатиричного зображення соціальної дійсності використовується емоційно забарвлена лексика (тріщить голова, крутить свій дур, все пожере смерть, всякому горлу) [1, с. 57 – 58].
У поезіях Г. Сковороди відчутний безпосередній вплив усної народної творчості. Не тільки форми віршів є настільки багатими, але також їхній зміст наповнений філософською мудрістю та фольклорними знаннями. Його вірші оспівують чистоту душі і серця, добро і щастя виступають певним закликом до єднання людини з природою. Від творів збірки віє чистотою, щирістю почуттів та простотою образів, які автор використав з усної народної творчості та Святого Письма.

Література
1. Казкова сопілка. Онтологія української народної творчості. Казки, анекдоти, легенди, перекази, оповідання. Для ст. шк. віку. / Упоряд., передм., статті та прим. О. Ю. Бріциной та ін. – К.: «Веселка», 1989 – 615 с.
2. Сковорода Григорій. Твори: У 2т. – К.: ТОВ «Видавництво «Обереги», 2005. – Т. 1. – 528 с.
3. Українські приказки, прислів’я і таке інше. Уклав М. Номис / Упоряд., приміт. та вступна ст. М. М. Пазяка. – К.: Либідь, 1993. – 768 с.
4. Шевчук В. Григорій Сковорода як письменник і мислитель / В. Шевчук. // Муза Роксоланська : Українська література ХVІ – ХVІІ ст.: У 2 кн. Книга друга : Розвинене бароко. Пізнє бароко. – К.: Либідь, 2005. – С. 579 – 594.

Резюме:
В данной работе было исследовано творчество Григория Сковороды, охарактеризовано основные сборники автора («Басни Харьковские», «Сад божественных песен»). На примере пословиц, поговорок и сказок было подтверждено то, что определенная трактовка образов, воплощенное в баснях, совпадает с фольклорным. В большинстве своих басен писатель активно воспроизводит специфическую образность украинского фольклора, пытается свою интерпретацию не разрывать с фольклорной традициею. В ходе исследования было охарактеризовано определенное количество поэтических произведений и выявлено мотивы, темы, которые были взяты писателем из устного народного творчества.
 
Forum » Międzynarodowа Konferencjа Internetowа "AKTUALNE PROBLEMY SLAWISTYKI" » Секция 5. Методы, направления, школы в славянских литературах » ФОЛЬКЛОР У ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ (Олексієнко Оксана Олександрівна)
Страница 1 из 11
Поиск:
Новый ответ
Imię:
Tekst wiadomości:
Kod bezpieczeństwa:

Copyright РФП МГУ © 2017
Веб-дизайн, технічна підтримка та адміністрування: Белла Марина Віталіївна its.me.marina@gmail.com
Конструктор сайтов - uCoz