Centrum Kultury Polskiej
Mariupolski Uniwersytet Państwowy

 
Forum
Forma logowania
Login:
Hasło:

Mapa strony

Statystyka

Witaj, Gościu · RSS 19.11.2017, 17:01

[ Nowe wiadomości · Regulamin forum · Wyszukiwanie · RSS ]
Страница 1 из 11
Forum » Międzynarodowа Konferencjа Internetowа "AKTUALNE PROBLEMY SLAWISTYKI" » Секция 5. Методы, направления, школы в славянских литературах » ІСТОРІЯ ШЛЯХЕТСЬКОГО РОДУ МОГИЛ У СИСТЕМІ ГЕРАЛЬДИЧНОЇ ... (Дружко Д.О.)
ІСТОРІЯ ШЛЯХЕТСЬКОГО РОДУ МОГИЛ У СИСТЕМІ ГЕРАЛЬДИЧНОЇ ...
MarinaData: Sobota, 28.06.2014, 21:42 | Wiadomość # 1
Grupa: Administrator
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
Дружко Д.О.
Маріупольський державний університет


ІСТОРІЯ ШЛЯХЕТСЬКОГО РОДУ МОГИЛ У СИСТЕМІ ГЕРАЛЬДИЧНОЇ ПОЕЗІЇ БАРОКО


У статті досліджується геральдична поезія епохи бароко присвячена шляхетському роду Могил. В процесі дослідження увага акцентується на розкритті особливостей,вживанні символів та образів, тлумаченні їх та подальшій класифікації.

Ключові слова: геральдична поезія, рід Могил, герб, символ, знак, барокова символіка.


Геральдична поезія являє собою складну структуру синтезу тексту, зображення та пояснювального підпису, вміщує в себе велику кількість інформації. Цінність дослідження становить зміст досліджуваних текстів, адже в геральдичній поезії маємо яскраво виражений аристократичний аспект. Йдеться про витворення ідеалу шляхетності, певного кодексу шляхтича. Факт наявності вірша на власний герб був формою визнання заслуг і чеснот лицаря. Герб також слугував розпізнавальним знаком особи, формою соціального визнання і, відповідно, легалізації шляхетського походження.
Мета дослідження полягає у цілісному вивченні феномену геральдичної поезії у контексті української літератури бароко на прикладі поезій, присвячених роду Могил. Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких дослідницьких завдань: проаналізувати співвідношення художніх засобів у геральдичній поезії, насамперед таких категорій, як символ та метафора, розкрити значення і функціонування конкретних символів у гербових текстах, систематизувати їх. Зміст геральдичної поезії дає більш розгалужену систему образів та асоціацій про конкретно взяту історичну постать, через це дослідження цього пласту віршів на герби є дуже актуальним і корисним з наукової точки зору.
Проблемам геральдичної поезії бароко як цілісної структури приділялася увага багатьох науковців. Наприклад, В. Колосова, В. Крекотень, Б. Криса, Д. Наливайко, І. Помазан, М. Сорока, М. Сулима, Л. Ушкалов, виробили певну систему поглядів на геральдичну поезію, що стосується окремих її аспектів, пов’язаних переважно з особливостями стилю бароко, унікальним поєднанням у цих текстах словесного й візуального. Проте дослідники не наголошують на походженні й значенні символіки, вони також нероздільно аналізують тексти, не групуючи їх за приналежністю окремим постатям або родам. Однак при характеристиці геральдичних творів варто звертати увагу не лише на опис графічного зображення герба, а й на художню систему виражальних засобів, що притаманні при оспівуванні певного дому чи роду.
Головним предметом української геральдичної поезії були герби здебільшого шляхетських і магнатських родів. Це обумовлено ідеологічним протистоянням між польською та українською шляхтою, що розпочалося після Люблінської унії 1569 року. Українські князі всіляко намагалися дорівнятися до польського шляхетства, свідченням чого стала боротьба за давність родоводів, коли українські шляхтичі прагнули довести свої давні корені. Геральдична поезія була одним із засобів боротьби у цьому протистоянні. Великий пласт становлять вірші на герби присвячені роду Могил.
З історії роду Могил відомо що, Могила – молдавське дворянське прізвище, родоначальником якого один переказ вважає Муція Сцеволи, інший – Пуріга, герольда воєводи молдавського Стефана IV(XVст.). Перше історичне зведення про прізвище Могил відноситься до 1499 Близько 1534. Під час смути, що були у молдавсько-влахійскіх землях, в числі трьох претендентів на валахський престол був Мойсей М. Близько половини XVI в. Іоанн Могила займав найвищу в Молдавії посаду – логофета. Син його, Єремія – господар молдавський (1595-1606), другий син, Георгій – митрополит Молдовський, третій, Симеон – воєвода Воложський, батько знаменитого митрополита Петра М. Дочка Єремії, Раїна, бабка польського короля Михайла, була хранителькою православ'я і засновницею монастирів.
Герб Петра Могили з «Требника» 1646 року. У верхній лівій частині герба – герб Молдавії, у лівій нижній частині – герб Валахії.


У білому полі чорна голова буйвола, що тримає в роті кільце з двома всередині нього шаблями; яких кінці перехрещені. Між рогів тварини видно шестикутну зірку, з правого боку голови чорний місяць, а з лівого іноді додається сонце. Герб цей перейшов до Польщі з Молдавії, де належав роду правителів цієї країни, поки вона не відійшла під владу Туреччини. На знак турецького панування і був доданий місяць до основного виду герба. У Польщі рід Могил користувався великою пошаною і великими державними перевагами. Саме тому, автори тогочасної геральдичної поезії дуже високо оцінювали цю сім’ю, надавали великого значення деталям, образам та метафорам під час написання віршів на герби роду Могил. Прикладом такого захоплення може слугувати анонімний вірш на герб панів Могил:
Дім таки славетним той, котрому із неба,
О фортуно, пишноту дарувала Феба. Сонця й Місяця в гербі здавна знаки щирі Світять ясно для Моїми родоводу в мирі.
Світить зоряний Олімп, і щити складає
Марс вогненний при хрестах, бо Могил він знає
Вже Белона їхньої теж пізнала сили -
Потрудилися не раз на Сіон Могили
[6, с. 251].
Богинею війни є Беллона – чи то дочка, чи дружина Марса. Зображувалася Беллона з мечем чи бичем, з факелом, у довгому одязі, часто в центрі битви, а також на колісниці. У цитованому фрагменті вірша на герб Могил Беллона виконує функцію додаткової переконливості цнот роду Могил, у них, як і Марс, переконалася навіть богиня війни. Використання символів богів війни додавало роду Могил грізності, вони безстрашні навіть перед могутніми силами[7, с. 220].
У цьому уривку маємо також вияв синтетичності барокового мислення: античні боги схиляються перед хрестом у гербі україн¬ського шляхтича і церковного діяча. Відбувалося таке поєднання несвідомо, однак з погляду сучасності така незвичайна, здавало¬ся б, синтетичність українського бароко очевидна.
Фортуна у римській міфології – богиня щастя, талану. Спо¬чатку вона була богинею родючості, врожаю, покровителькою народження дітей. Фортуна зображувалася у вигляді жінки з рогом достатку, яка висипає монети, іноді стоїть на кулі або на колесі (символ мінливості щастя), із зав’язаними очима (символ непередбачуваності долі). У текстах вона використовувалася як атрибут успішності й талану носія герба, що свідчить про прихильність до нього вищих сил. Хрест є своєрідним оберегом, захисником, свідченням того, що нічого цьому роду не загрожує. Проте найчастіше цей символ означав втілення найбільших чеснот.
Сонце у цій поезії є символом вищої космічної сили. Сонце проливає світло видимого життя спочатку на себе, а потім і на всі небесні і земні тіла. Оточене променями Сонце символізує центр як місце перебування світла і розуму
Нерідко автори геральдичних текстів вдавалися до алюзій і порівнянь на біблійні теми. Вже згадувалося про боротьбу старозавітних Давида і Голіафа, в епіграмах же Тарасія Земки митрополит Петро Могила порівнюється зі старозавітним Мойсеєм:
[Да]но Мойсею, долгій вік, Могило,
[...] вдячноє пахни всім цнотам кадило.
[...] меч врагом, а подданьїм берло,
[...] межипродками, як сличноє перло[5, с. 346].
В іншому вірші цього ж автора обігрується значення імені Петро, що означає камінь, скеля, мається на увазі при цьомувдячний меценат видавця і видатний діяч православної церкви Петро Могила. Слід зазначити, що автори гербових віршів часто звертаються до обігрування походження та значення імені носія герба. Загалом етимологія «стає характерним ігровим прийомом барокового тексту, й віршованого зокрема»:
Петрь скала, Петрькамень, от петрьітоєи,
Біврьховньїй апостол, иже от своєиИсповідинаречен, многим Петром бьіти
Даде, и Христа сьіномБожіим учити[5, с. 346].
Світло Сонця втілює пряме знання, на відміну від непрямого або аналітичного знання місячного.Маємо його на гербі роду Могил, для ав¬тора ТарасіяЗемки сонце разом з місяцем і зірками прокладає герою дорогу до небесної слави:
Корона єст знак звьітяств: буйвол офірою, Слонце, місяц и звіздьі к небу дорогою.
Мечи, шабли, копіє отчизні оброна, Крест зась в устіхврановьіх от врага заслона.
Придалася и лодка, котра не йнного
Нітозначит, єно церков роду россійского:
А той єст Петр Могила пастьірем правдивим:
К Богу, церкви, отчизнєвелицегорливьш:
Нехай же претоживет в літа Несторовьі,
Або поки трватбудут біги Фебусовьі[1, с. 51 - 52].
У християнстві орел – це дух, вознесіння, натхнення, духовні зусилля, а також Страшний Суд. Дивлячись на Сонце, орел втілює Христа, котрий бачить безпосередньо Славу Божу. Він-Христос, який возносить душі, мов пташенят, до Господа. Вважалося, що орел оновлює своє оперення, підлітаючи до Сонця і кидаючись потім у море, тому він втілює воскресіння та нове життя після хрещення, душу, оновлену благодаттю. Означає та¬кож натхнення Святих Писань [8].
Саме орел зображувався на гербі Петра Могили. У виданні віршів учнів Київського колегіуму, опублікованому в 1632 році під назвою «Евхаристеріон», знаходиться згаданий герб, де автор посилається на заслуги роду Могил, на роль, яку вони відіграли в утвердженні незалежної православної церкви. Надзвичайно оптимістична тональність вірша пов'язана з тим, що православні з призначенням П. Могили на митрополію покладали великі надії на відновлення духовного життя міста і розвиток рідної віри. Центральним символом поезії є орел, що злітає високо вгору, здобуваючи небесну славу. Він виступає охоронцем і запорукою духовних здобутків роду:
О орле, то ж високо наддер вьілітаєш,
Кгдьі на герб цньїхМогиловкороньї вкладаєш,
Не только того світа знак владзьімонархов,
Але теж и духовньїх оздобу екзархов.
Позволяю (бось годен), продкуй в том клейнготі,
Пристоить, абьісьслужилих так світлой цноті.
Вім, жесьнікгдьісьсрогіизвнклгромьі носити,
Тепер срогость в ласкавость час южотмінити.
Орле, пильнуй презацньїхМогиловкороньї, Бо тот знак всеи Церкви єст знаком оброньї[4, с. 240].
На гербі роду Могил, як відомо, був зображений чорний птах, якого автори-геральдисти трактували по-різному. Автори «Евхаристеріону» вважали його орлом, видавець Тарасій Земка – круком. Саме ця різниця потрактування у тексті є особливо цікавою. Автори «Евхаристеріону» назвали птаха орлом, очевидно, через велич і славу, яку можна було з ним пов’язати. Адже крук належить до так званих «нечистих», чорних птахів разом з сороками і воронами. Вони є переважно зловісними символами, пов’язаними зі смертю, потойбіччям, загалом лихою силою. Вважається, що чорних птахів створив диявол [3, с. 341]. Чи не тому автор у своїй епіграмі окремо не зупиняється на цьому символі, перераховуючи його серед інших як знак приналежності до еліти народу, символ двох протилежностей – війни і спокою, до яких герой завжди готовий.
Крук, голова в коронах, новина, остбя,
Елита знак и меч, войньі и покоя,
Значать твоиделности к тому набоженство,
О цньш Петре, з котрого сьвзят на преложенство[5, с. 346].
Символ вола – це дух терпіння, покірності і самопожертви. Зображення бика в контексті місяця, сонця, зірок, а також з короною на голові на гербовому знаці Могил репрезентує цей образ як символ непереможності й саможертовності, Божої благословенності:
ДомМогилов назвати могу зодіаком,
Кгдьі ся звіриним щититовБаволі,м знаком,
Назову и небом той дом, кгдьі ся звездою,
Приоздобляєтвесполсолнцем и луною,
Там на рогах Бавол'ьхсіяєт корона, Бо там церкви ест слава, честь и оборона [1, с. 60].
Корона, зокрема, була одним з елементів багатого герба роду Могил, вона увінчує цноти шляхетної фамілії, засвідчуючи її велич та духовну славу. Корона у творі символізує гідність пастирського трону, адже вона є атрибутом правителів:
В гелміМогиловславньїх: корона з звіздою
На баволей голові подоблбки тою
Променьславньїйпущаєт: снать не уступуєт
В мустві нікому, цньшдом, кгдьітот знак піствуєт,
Пастьіркуболшойпридал короні корону, Славі: годностизасідшипастьірскогофрону
Обідві за знак світять; таяпревішшаєт, Бо ся духовнойсвітазацность не ровнаєт[1, с. 51 – 52].
У гербових віршах як бароковому жанрі простежуються основні домінанти літератури цієї доби, такі як: синтетичність, наочність, енігматизм, алегоричність, метафоричність, символізм, консептизм, декоративність тощо.
Аналіз геральдичної поезії присвяченої роду Могил засвідчив вживання найрізноманітніших груп символів (антична, астральна, християнська символіка, символи тварин, держави ). Така розгалуженість образної системи пов’язана насамперед із місцем роду Могил в історії та ставленню до цих осіб самим автором.
За такого методологічного підходу до аналізу геральдичних текстів слід, однак, пам'ятати про відносно вільне тлумачення символіки шляхетських «клейнодів»: сонця, зірок, місяця, корони, хреста, тощо, хоч вони й відзначаються певною сталістю значень, адже були загальнозрозумілими. Часом трапляються випадки цілком довільного, нетрадиційного тлумачення символу, що в цьому випадку є винятково плодом фантазії автора, а його значення – авторським новотвором. Тож віднесеність до певної групи хоч і сприяє систематизації наявної символіки, однак все одно є досить умовною, означуючи лише загальні обриси.
Звісно, на рівні символіки ми зустрічаємося з певною стандартністю (класичні образи сонця, місяця, хреста), однак майстерність автора полягає у якнайоригінальнішому підході в їх трактуванні. Таким чином, художня вартість геральдичної поезії полягає в якнайбільш вишуканій і несподіваній манері висловлювання, що перетворює її в барокове змагання форми.

ЛІТЕРАТУРА
1. Геральдичні вірші // Українська поезія. Середина XVIIст. / Упоряд. В.І. Крекотень, М.М. Сулима. – К.: Наукова думка, 1992. -С. 49-61.
2. Миненко Ю. Барокова символіка геральдичної поезії / Юрій Миненко // Наукові записки. Серія «Філологічна» : [за ред. І. Д. Пасічника]. – Острог :Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2008. – Вип. 10. – С. 396–404.
3. Степовик Д. Українська графіка XVI- XVIII століть: Еволюція образної системи / Д. Степовик. – К.: Наукова думка, 1982. – 331 с.
4. Українська література XIV- XVI ст.: Апокрифи. Агіографія. Паломн. твори. Історіограф, твори. Полем, твори. Переклад, повісті. Поет, твори /Авт. вступ, ст. і ред. тому В.Л. Микитась; Упоряд. і приміт. В.П. Колосової та ін. – К.: Наукова думка, 1988.-600 с.
5. Українська поезія XVI століття / Упоряд. і вступна стаття В.В. Яременка. - К.: Радянський письменник, 1987. – 287 с.
6. Українська поезія. Кінець XVI- початок XVII ст. / Упоряд. В.П. Колосова, В.І. Крекотень. – К.: Наукова думка, 1978. – 431 с.
7. Чижевський Д. Українське літературне бароко / Видання підготував О. Мишанич / Дмитро Чижевський. – К.: Обереги, 2003. – 576 с.
8. Українська поезія XVI- XVIIст. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.litopys.kiev.ua
 
Forum » Międzynarodowа Konferencjа Internetowа "AKTUALNE PROBLEMY SLAWISTYKI" » Секция 5. Методы, направления, школы в славянских литературах » ІСТОРІЯ ШЛЯХЕТСЬКОГО РОДУ МОГИЛ У СИСТЕМІ ГЕРАЛЬДИЧНОЇ ... (Дружко Д.О.)
Страница 1 из 11
Поиск:
Новый ответ
Imię:
Tekst wiadomości:
Kod bezpieczeństwa:

Copyright РФП МГУ © 2017
Веб-дизайн, технічна підтримка та адміністрування: Белла Марина Віталіївна its.me.marina@gmail.com
Конструктор сайтов - uCoz