Centrum Kultury Polskiej
Mariupolski Uniwersytet Państwowy

 
Forum
Forma logowania
Login:
Hasło:

Mapa strony

Statystyka

Witaj, Gościu · RSS 24.11.2017, 08:24

[ Nowe wiadomości · Regulamin forum · Wyszukiwanie · RSS ]
Страница 1 из 11
Forum » Międzynarodowа Konferencjа Internetowа "Nowoczesne słowiańskie Studia" » СОВРЕМЕННЫЕ СЛАВИСТИЧЕСКИЕ СТУДИИ: ОСН. НАПРАВЛЕНИЯ И ПЕРСПЕКТИВЫ ИССЛЕДОВАНИЙ » Секция 3. Литературоведение » КОСМОГОНІЧНІ МІФОЛОГЕМИ ЯК ФОРМА ВИРАЖЕННЯ АВТОРСЬКОЇ ...... (Грачова Т.М., Мельничук І.В.)
КОСМОГОНІЧНІ МІФОЛОГЕМИ ЯК ФОРМА ВИРАЖЕННЯ АВТОРСЬКОЇ ......
MarinaData: Wtorek, 16.05.2017, 17:05 | Wiadomość # 1
Grupa: Administrator
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
Грачова Т.М.
кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української філології,
Маріупольський державний університет, Україна

Мельничук І.В.
кандидат філологічних наук, доцент кафедри української філології,
Маріупольський державний університет, Україна


КОСМОГОНІЧНІ МІФОЛОГЕМИ ЯК ФОРМА ВИРАЖЕННЯ АВТОРСЬКОЇ СВІДОМОСТІ У ПОЕТИЧНОМУ ПРОСТОРІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ


Міфологічне сприйняття світу вкорінене в структуру людського мислення. Бурхливий розвиток науки та освіти не усунули міфологічних уявлень, вони й надалі відтворюються та видозмінюються, стають способом самовираження та виявленням творчих здібностей людини. Нові, сучасні, масові форми і типи культури, сприйнявши міфологічну картину світу, набувають завдяки цьому все більшого поширення, вбираючи в себе зрозумілі та значимі для більшості людей ідеї.
Загалом у новітньому художньому мисленні міф виражає себе в різних функціях, але домінуючими тенденціями його прояву є дві. Перша спрямована на відтворення тексту, друга – на його реконструкцію. Об’єднує їх ідея цілісності і більш-менш симетрична співвідносність між текстом Всесвіту і текстом культури (цивілізації). У першій зреалізовується впевненість у тому, що людський досвід має достатньо засобів для того, щоб відтворити первинну цілісність зі світом, або в певній моделі віддзеркалити ностальгію за нею. Міф зреалізовує себе тут-і-тепер у своїй непорушній аксіологічній основі.
Поетичний простір другої половини ХХ століття базується на утвердженні «внутрішнього історизму», який полягає не тільки у зверненні до праджерел мови й культури свого народу, а й в усвідомленні себе частиною вічного безперервного роду.
Саме пошуки гармонії зі світом у собі і з собою у світі зумовили, з одного боку, пошук своїх пракоренів, з іншого – потяг до трансцендентного, Божественного. Лірика другої половини ХХ століття демонструє посилення морально-етичного начала, пов’язане зі зміною не тільки світоглядних орієнтирів, а й проблематики, що полягала у повороті від універсалій доби до унікальності індивіда, від загальносуспільного до особистого. До того ж індивідуальне вона вміщує у контекст національного, родового, народного.
Так, наприклад, у текстуальному просторі поезії Ганни Чубач спостерігається художнє моделювання універсального космосу у більшості своїй через народно-український міф. Авторці вдалося глобалізувати український життєвий світ, розкласти його на систему алгоритмізованих культурних кодів. Так основними елементами світотворення, як і у будь-якій міфологічній системі, у поезії Ганни Чубач виступають Земля, Вогонь, Вода і Повітря. Основні концепти, що розгортаються у міфопросторі поезії є ідентичні основним національним образам і становлять реміфологізацію власне українських міфів: поле, дорога, стежка (Земля), річка, море, озеро (Вода), сонце (Вогонь), небо, вітер (Повітря); світове дерево або дерево життя; хата як центр родинного всесвіту і як еквівалент світового дерева, у якому, крім космогонічного сенсу, втілена одна із глобальних опозицій: природа/дерево, культура/дім; час, смерть тощо.
Міфопростір поезії Ганни Чубач живе і розвивається за основними законами міфологічних систем, поділяючись на сакральний та профанний, на світ та антисвіт (Рідне/Місто). Ідеальний світ Рідного проходить основні етапи циклічного розвитку від зародження – через епоху Золотого віку – до розпаду, руйнування і надії на нове відродження.
Первинно Місто в міфопоетиці, на відміну від природного середовища, завжди асоціювалось з одним із центрів простору з чітко організованою структурою. Для архаїчного світосприймання кожне земне місто було відображенням «небесного Єрусалиму», накресленого Богом «На долонях своїх», своєрідною моделлю раю.
І потойбічне, і земне місто є для архаїчного мислення віссю світу, що пов’язує верхню, середню та нижню сфери світобудови: Небо, Землю і Підземне царство. Таким чином, Місто є вертикальним каналом космічного зв’язку всього сущого. А на горизонталі Місто є центром світобудови а, отже, і центром священної сили.
Бурхливий розвиток науки і техніки на початку XX століття призвів до часткових семантичних зміщень у цій опозиції. Прогрес, домінування механізмів у людському житті відразу розірвали зв’язок людини і природи. Прадавній космос Міста був порушений – населене «залізними чудовиськами», воно вже не могло виконувати своєї охоронної функції. В опозиціях Природа – Місто і Хаос — Космос відбувається зміна ролей: функції хранителя давніх істин переймає на себе Ліс.
Топос великого міста неорганічний ліричній героїні, штучний, і почувається в ньому вона так само неорганічно, тут вона – селючка, якій доводиться звикати до всіх міських принад. Усе в місті видається чужим, іншим, незвичним. Місто вражає безліччю автомобілів, що мчать у невпинному потоці, численними групами людей, які дратують неосмисленістю рухів, дисонуючи таким чином з розміреним спокоєм сільського життя: «Щодня – метушня перехожих,/Розмірений стукіт коліс[1;с.87].
Душевну дисгармонію викликає і штучність міського пейзажу – «дерева з підстриженим листям», шуму-розмови яких ніколи неможливо почути. Дистанціює себе лірична героїня і від міського жіноцтва – «дівчат у сукнях шовкових», блідих міських панночок: «У кінчик легкої косинки/ Ховаю рум’янець щоки» [1;с.87], уникає розмов «про кіно» і наївно збирає трамвайні «щасливі квитки».
Потрапляючи у систему гармонійно поєднаних світотворчих елементів – Землі, Води, Повітря, – стаючи її органічною ланкою, незграбна у міському топосі «селючка» перетворюється на «журавку». Топос журавки характеризується насамперед відкритістю: хата її – «просто неба на чорній землі», вона «не має ґанку», «не має стелі». Хата – весь довколишній необмежений простір, відкритий теплу і любові, а також природним стихіям – «залітають вітри і дощі». Таким чином, концепт хати у даному випадку мислиться не як житлова споруда, захищений простір, а як Центр світобудови, місце, де поєднуються стихії Землі, Води (дощі) та Повітря (вітри). Журавка ж служить єднальною ланкою, пов’язуючи два основні елементи світобудови – землю і небо: «Підіймаюся в небо щоранку/І в жита опускаюся знов [1; с.3]
Відчутне «одомашнення» сакрального простору відбувається в поезіях «Вдома», «Рідне». Топос Рідного побудований на гармонійному співіснуванні Всесвіту – «зорі снять дівочими піснями», «Ночує вітер в клена на плечі» – і людини. Епіцентром топосу стає «тепла хата з білими боками», яка слугує своєрідним маяком усім тим, хто перебуває далеко від рідного дому: «комусь у даль підморгує вікном».
Л. Костенко у своєму поетичному дискурсі також системно оперує широким спектром архетипних за походженням образів-символів. У поезії «На конвертиках хат літо клеїть віконця, як марки» міфологема хати (Дому) використовується автором у своєму первинному тлумаченні як безпечний простір, що протиставляється «чужому», символ затишку і гармонії. Однак ця міфологічна модель світу у поетеси знаходиться у стані передчуття неминучої біди (війни). Оскільки війна – явище аморальне, що руйнує гуманну сутність буття, ідилічна картина родинного комфорту (міфологеми «дикі гуси», «Івасик-Телесик», «коні вороні» дозволяють створити цей ефект) у поетеси знаходиться у небезпеці.
У поезії «Українське альфреско» можна констатувати наявність в одній семантичній площині двох архетипів – хати і дороги. Міфема дороги у творі виявляє свої семантичні потенції у межах заданої змістової традиції (має ритуально і сакрально вагомий локус) і набуває додаткових конотацій у художньому тексті поетеси. Значеннєве наповнення міфологеми дороги у Л.Костенко – це, перш за все, життєвий шлях людини (родини), що за віком вже підводить певні висновки свого земного існування. Створена поетесою ідилічна картина «білої-білої хати», підсилена топосом квітучого саду (використання міфологем вишні, квітів, лелеки), казковою «курочкою рябою», що «несе» «золоті яєчка» діду та бабі, тільки сприяють загостренню мотиву самотності, який є домінантним. Міфологема шляху у творі несе (на контрасті) й інше емоційно-змістове наповнення, коли йдеться про тих, кому «шлях золотий» несе радість спілкування із близькими та рідними («І хтось до когось іде тим шляхом золотим»).
Основною ідеєю, продукованою поетичною міфосистемою другої половини ХХ століття, є ідея цілісності людської натури, гармонійності світорозуміння, тобто йдеться про потребу гармонії в першу чергу між людиною і природою, без якої і життя не життя, і світ не світ. Порушення цієї гармонії неминуче породить ланцюг катастроф у сфері моральних цінностей. Ідеалом суспільства є гармонія між державою і індивідуумом, між індивідуумом і природою, між духовним і фізичним, гармонія міжособистісних зв’язків, дбайливе ставлення до пам’яті, яка зберігає досвід попередніх поколінь і наділена сильним виховним потенціалом, – все це, на думку письменниці, є основними передумовами успіху на шляху до побудови гармонійного суспільства.

Література
1. Чубач Ганна Журавка. Лірика/ Ганна Чубач. – К.: Рад.письменник, 1970. – 79 с.
2. Юнг К. -Г. Архетип и символ/ К.-Г. Юнг. – СПб., 1991.

The article deals with the specifics of creation and functioning of the cosmogonic mythologems in poetic field of the second half of the twentieth century. Attention is focused on the basic components of cosmogonic myth: on mythologems of the such elements as Water, Earth, Air, Fire and on division of mythological field on sacred and profaned worlds. There is laid emphasis on the idea of the integrity of human nature and the harmonious existence of man and nature.
Keywords: myth, cosmogony, mythologem, sacred, profaned.
 
Forum » Międzynarodowа Konferencjа Internetowа "Nowoczesne słowiańskie Studia" » СОВРЕМЕННЫЕ СЛАВИСТИЧЕСКИЕ СТУДИИ: ОСН. НАПРАВЛЕНИЯ И ПЕРСПЕКТИВЫ ИССЛЕДОВАНИЙ » Секция 3. Литературоведение » КОСМОГОНІЧНІ МІФОЛОГЕМИ ЯК ФОРМА ВИРАЖЕННЯ АВТОРСЬКОЇ ...... (Грачова Т.М., Мельничук І.В.)
Страница 1 из 11
Поиск:
Новый ответ
Imię:
Tekst wiadomości:
Kod bezpieczeństwa:

Copyright РФП МГУ © 2017
Веб-дизайн, технічна підтримка та адміністрування: Белла Марина Віталіївна its.me.marina@gmail.com
Конструктор сайтов - uCoz